.jpeg)
Спершу, звісно ж, хочеться написати: завжди носіть з собою книгу і заведіть собі таку звичку: як тільки-но рука тягнеться до телефона, вольовим зусиллям зупиняйте себе і замість того, щоб гортати стрічку, відкривайте книжку. Але я вже чую ваше скептичне «Таку пораду я й сам собі можу дати», тому мовчу-мовчу і пораджу дещо інше. Та це й взагалі ніякі не. поради, а, скоріше, роздуми і запрошення до дискусії.
Якщо давно не читали і сяйнула думка, що варто було б вже нарешті щось почати, то є ризик, що — чи з почуття перфекціонізму, чи то через бажання надолужити втрачені роки без читання — захочеться одразу ж взятися за щось справжнє, вартісне та серйозне. Наприклад, за класику. І ще краще в оригіналі. Бо ж при перекладі втрачаються всі тонкощі та нюанси. Але ніт! Покладіть Гете на місце. І Золя теж. А заодно з ними й Оскара Уайлда. Точніше можете взяти, протерти пилючку і покласти назад. Потім до них повернетеся. Можливо. Натомість візьміть книгу сучасного автора. Герої сучасних романів стикаються з тими ж проблемами, що ми з вами, і ці проблеми будуть нам зрозумілі. Крім того, в цих творах ви не заблукаєте в довжелезних описах природи та багатому внутрішньому світі персонажів на десятках сторінок. Сьогоднішні автори знають, що вони конкурують з соціальними мережами та серіалами, тому орієнтуються на сучасного читача і все «показують», а не розказують. Хоч і через слова. Тому беріть Фредеріка Бакмана, Стівена Кінга, Ішіґуро Кадзуо, Саллі Руні, Террі Пратчетта, Іларіона Павлюка, Артема Чапая, Доржа Бату (і ще багато-багато інших авторів).
В мене був п’ятирічний період, протягом якого я майже взагалі не читала художньої літератури. Потім я розкачувалася літературою young-adult. І це теж варіант.
А може й бути так, що ще зі школи література була для вас найнезрозумілішим предметом, а при згадці про уроки укрліту, з його трагізмом та невимовним стражданням українського села, у вас сіпається око. Художній образ, створений письменником, викликає у вас, швидше, здивування «для чого оце усе?», ніж цікаві рефлексії, а пишномовні конструкції дратують та заважають зосередитися на суті.
На сьогодні пропорція нонфікшну до художки становить 70:30
Тоді читайте нонфікшн! На сьогодні пропорція нонфікшну до художки становить 70:30. А це про щось таки говорить — багатьом людям потрібні конкретні практичні інструкції «хау ту», а не щось високохудожнє, проте не зовсім незрозуміле. Тож читайте як побороти прокрастинацію в «Прокрастинація» від Джейн Бурка та Ленорі Юен; як правильно організувати свій сон в «Коли я нарешті висплюся» від Ольги Маслової та Ніки Бельської. Читайте біографії, історію, репортажні хроніки. Читайте просто цікаві оповіді про ліс в «Секреті життя дерев» від лісничого Петера Воллебена, про економіку та статистику у «Фрікономікс» від економіста Стівена Левітта і журналіста Стівена Дабнера або про те, як краще зрозуміти себе і своє тіло без зайвих академічних термінів у «Чому зебри не страждають на виразку» від професора нейрології Роберта Сапольського (і ще багато-багато інших авторів).
Але якщо все ж таки хочеться, щоб душа «розвернулась і завернулась»? Тоді повертаємося до художки. Про складну літературу ми вже з’ясували, та якщо навіть на просту і захопливу бракує часу? Читайте оповідання! По-перше, вони короткі (за розміром іноді дорівнюють лонгріду на фб). По-друге, якщо ви думаєте, що оповідання писали ті, хто просто ще не навчився писати романи і що саме роман є вершиною літературної майстерності, то все якраз навпаки! В довгій прозі легше приховати своє погане вміння писати за сюжетними віражами, а от в короткій цього зробити не вдасться: там все на виду, там все зібрано і сконцентровано, там немає зайвих сюжетних поворотів, зайвих героїв і там навіть немає зайвих слів! Тому, якщо оповідання надрукували, значить воно варте прочитання. Але якщо вам не зайшло, то не так шкода витраченого часу, тому що оповідання короткі. І саме тому (і це по-третє) їх читати дуже зручно. Проїхалися в трамваї і — вуаля! — один твір вже прочитаний. Лягаєте спати — і за 20 хвилин перед сном встигаєте прочитати одну історію. Правда ж, це зручніше, ніж кожного разу згадувати, що ж там було у попередніх розділах, коли на ви на тиждень чи два випали з процесу читання?
Тож читайте збірник оповідань «Коняка Фокслі» Роальда Даля з ноткою чорного гумору, фантастичні «Химерні оповідання» Ольги Токарчук або оповідання про Балкани і кохання «Саудаде» Андрія Любки.
І ще одне. Я страшенно топлю за аудіобуки. Так-так, я теж погано сприймаю інформацію на слух. І атмосфера зовсім не така, як з книжечкою під пледом біля каміна. Але, кам он, в кого він є, той камін? А аудіобуки доступні всім. На abuk, sluhay.com.ua, в бібліотеках на youtube врешті-решт. Я читаю, коли гуляю з псом та коли прибираю. Скажу більше, я так звикла, що вже не можу гуляти та прибирати без аудіокнижки. Але починати було важко.
Ну і останнє. (Пошепки) Це таки звичка. Якщо поступово привчати себе читати по 15-20 хвилин перед сном (замість, хосподіпрості, соціальних мереж), це буде позитивно впливати не тільки на ваш розум, а й на ваш хороший сон та самопочуття.
А що порадите від себе ви?