.jpeg)
Я дякую, що щастя все ж таки було.
Було єднання сутностей всебічне,
сплетіння двох високих крон в шатро -
міцне й розлоге, розуміння фантастичне…
Було. У цім короткім слові сенс речей.
В минулому залишилася радість.
Як час, вона в безодню днів тече.
Без радості немає сил триматись.
Як щось втрачається, чи варто знов шукать?
Гілки ламати в намаганні знов з'єднатись,
тягнутися крізь біль, бо ти ж, мовляв, гнучка –
ні! Краще відпущу, щоб зовсім не зламатись.
Я краще розпрямлю натомлений свій стан,
розправлю віття сильними крильми.
Я пам'ятатиму тривалий цей роман,
де "я" зникало, існувало тільки "ми".
Заради "ми" зігнутися, змінити власну суть –
хіба не зависока в єдності ціна?
Звільнюся від обіймів, як від пут,
і житиму знов щасливо. Одна.
21.08.2021
Ілюстрація Марини Губарець